Як зайчик Трусь Петриком став або ще одна казка про зайчика

Не знаю чи є ця казка-повість у вигляді дитячої книжки, але вона розрахована на такий вік, що дитина цілком може читати її з комп'ютеру.

© Тарас В'єнц, 05-12-2008 У зеленому лісі під гіллям великої лапатої ялини жила собі заяча сім’я. Тато-заєць звався Ілько і був завжди дуже заклопотаний. Та й не дивно – стільки всього треба було встигнути. І хатку заячу підлатати, і городи доглянути, і харчів роздобути. Мама – зайчиха Ільчиха – теж без роботи не сиділа. Вдома прибрати, їсти наварити, а найперше - діточок доглянути.  А їх аж трійко: Пилипко, Михась і Петрусь. На вигляд зайченята ну геть однаковісінькі: сіренькі, пухнасті, з куцим хвостиком і довгими м’якими вушками з чорним краєчком. І як їх лише батьки відрізняють?  Але мама Ільчиха добре знає своїх бешкетників. Ще, бувало. в колисочці їх гойдає, колискових виспівує  та й сама задрімає ненароком. А за хвилю вже будиться: то Пилипко-шибеник з  колиски вибереться і давай по хаті стрибати. Так його і назвали: Пилип-стриб.

КАЗОЧКА ПРО ЗАЙЧИКОВУ ЗНАХІДКУ

Обожнюю все що робить український поет і письменник Іван Андрусяк для дітей. Всі його дитячі казки і вірші для малят зворушливі і від душі. От слухайте:

Жив собі Зайчик – вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, – аж раптом надибав зернятка оці...

З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.

– Ото вже роззява! – наш Зайчик шепче.

Та бачить – на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку – зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода й з’їсти. Узяв його Зайчик собі в торбину. Подумав:

– Завтра у зупку вкину. Може, якась це заморська приправа, тож зупка в мене вийде на славу.

Та спробував вдома кілька на зуб і вирішив: