Як зайчик Трусь Петриком став або ще одна казка про зайчика

Не знаю чи є ця казка-повість у вигляді дитячої книжки, але вона розрахована на такий вік, що дитина цілком може читати її з комп'ютеру.

© Тарас В'єнц, 05-12-2008 У зеленому лісі під гіллям великої лапатої ялини жила собі заяча сім’я. Тато-заєць звався Ілько і був завжди дуже заклопотаний. Та й не дивно – стільки всього треба було встигнути. І хатку заячу підлатати, і городи доглянути, і харчів роздобути. Мама – зайчиха Ільчиха – теж без роботи не сиділа. Вдома прибрати, їсти наварити, а найперше - діточок доглянути.  А їх аж трійко: Пилипко, Михась і Петрусь. На вигляд зайченята ну геть однаковісінькі: сіренькі, пухнасті, з куцим хвостиком і довгими м’якими вушками з чорним краєчком. І як їх лише батьки відрізняють?  Але мама Ільчиха добре знає своїх бешкетників. Ще, бувало. в колисочці їх гойдає, колискових виспівує  та й сама задрімає ненароком. А за хвилю вже будиться: то Пилипко-шибеник з  колиски вибереться і давай по хаті стрибати. Так його і назвали: Пилип-стриб.

Справжні дорослі пригоди маленького Гусенятка Миколи Вінграновського

Трапилася мені дитяча казка українською мовою з звичайною назвою "Гусенятко". Вибрала,тому що зараз весна,син вчора вийшов на подвір'я у бабусі і промовив : "час заводити гусенят", захотілося чогось такого, от і клацнула "читати". А виявилося, дуже чуйну і глибоку казкову річ відшукала. Буду читати далі, а для вас -  захопивший мене початок казки, а раптом і вам сподобається?

Ціле оповідання легко знайти в інтернеті, або купити ось таку книжку для дітей Миколи Вінгарновського, виявляється відомого, шанованого і багатого на творчі доробки для дітей.

Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і - народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого не буде, - аж на і є, знайшлося: згорблене, вогке, сумне, з прилиплою шкаралупкою на дзьобику, гусенятко обсихало під маминим крилом і не знало, що двоє його братів і четверо сестричок народилися ще у травні, весною, коли й треба, а воно - восени, сьогодні, коли іній цвіте на зеленім лататті і давно вже не, чути голосу їхніх найближчих сусідів-деркачів.