Олесь Негребецький. Той хто придумав Сирника і Валеру з Тачок

Ви могли не чути його імені, однак усі – від найменшого до великого – точно слідкуєте за його творчістю.

Адже саме Олекса Негребецький писав слова, якими в українському озвученні говорили персонажі в «Піратах Карибського моря» й улюбленець 90-х Альф; зрештою, саме він створив кумедного тягача Сирника й комбайна Валєру з «Тачок», анімаційної комедії, що в перекладі українською перевершила навіть оригінальний текст! 

Сьогодні ми розпитали пана Олексу не тільки про особливості кіноперекладу, але й про сучасну українську літературу.

- Пане Олексо, за освітою ви біолог. Розкажіть, як ви прийшли до перекладу кіно. 

- Завіяло бурхливими вітрами «перестройки». Тоді газетки почали виходити підпільні. І я в них почав працювати. Бо кому ж іще? Офіційні журналісти майже всі були члени партії, та й боялися. І в одній з таких «самвидавівських» газет я й став кореспондентом. Це була газетка «Голос», міжрегіонального депутатського клубу, де були Лановий, Яворівський, Черняк. І я страшенно соромився в тій газетці працювати, бо в неї наклад був тільки п’ять тисяч… жах! А потім почали організовуватися комерційні телеканали, і знайомі мене влаштували в ICTV (тоді просто – міжнародна комерційна телерадіокомпанія, її щойно створили і назви ще не було) редактором. Я редагував потрошку і дай, думаю, перекладу, бо перекладачам більше платять. А виявилося, що в мене досить непогано виходить. Отак і перекладав п’ятнадцять років. Коли почалася «епопея» з українським дубляжем, так сприятливо склалися обставини, що мене першого покликали працювати. 

Спілкувалася Ольга Купріян, Друг Читача

Напевно найкраща дитяча абетка

Першу дитячу абетку вибрати не просто, хоча б тому, що тільки в інтернет магазині  я нарахувала їх більше 70. Але ж як це важливо, щоби перша абетка прийшлася дитині до душі і вона дійсно почала вчит букви а потім і читати. 

Одну я вибрати не можу, але є дві дитячі і одна звіряча абетка, від яких ми отримали справжнє задоволення під час читання. 

Щоправда, мушу зізнатичя - читала, я, мама, але букви ми вивчили саме по них. А от коли прийшов час читати слова, то син знав перші дві абетки напам'ять, тому ви уявляєте, яке "нечесне" читання то було :))
Почнемо з дитячих абеток. 
Перша - абетка А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА Івана Малковича, з якої доречі почалася історія усього видавництва. 

дитяча абетка Івана Малковича для малят

Ось так вона виглядає:

Всередині дитячої абетки - веселі віршики чудовою, справжньою українською мовою. Дехто, правда дорікає, що мова аж занадто українська і не кожна дитина може її зрозуміти. Може і є пара незвичних слів, але їх дитина вчить з задоволенням.

Їжачатко з їжачком 
Їли кашку з молочком.
Кашка була солодка, 
Моя казка - коротка.

Як зайчик Трусь Петриком став або ще одна казка про зайчика

Не знаю чи є ця казка-повість у вигляді дитячої книжки, але вона розрахована на такий вік, що дитина цілком може читати її з комп'ютеру.

© Тарас В'єнц, 05-12-2008 У зеленому лісі під гіллям великої лапатої ялини жила собі заяча сім’я. Тато-заєць звався Ілько і був завжди дуже заклопотаний. Та й не дивно – стільки всього треба було встигнути. І хатку заячу підлатати, і городи доглянути, і харчів роздобути. Мама – зайчиха Ільчиха – теж без роботи не сиділа. Вдома прибрати, їсти наварити, а найперше - діточок доглянути.  А їх аж трійко: Пилипко, Михась і Петрусь. На вигляд зайченята ну геть однаковісінькі: сіренькі, пухнасті, з куцим хвостиком і довгими м’якими вушками з чорним краєчком. І як їх лише батьки відрізняють?  Але мама Ільчиха добре знає своїх бешкетників. Ще, бувало. в колисочці їх гойдає, колискових виспівує  та й сама задрімає ненароком. А за хвилю вже будиться: то Пилипко-шибеник з  колиски вибереться і давай по хаті стрибати. Так його і назвали: Пилип-стриб.